Статтею 46 Конституції України передбачено: "Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставив, а також у старості та я інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організація, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Крім того, відповідно до статті 17 Конституції України "держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі в Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей”.
Ці конституційні норми знайшли свій розвиток i в інших актах законодавства України. Так, за роки незалежності України було прийнято закони “Про основи соціальної захищеності інвалідів", "Про підвищення соціальних гарантій для трудящих", “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. "Про зайнятість населення”, "Про оплату праці", "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, "Про пенсійне забезпечення", "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", "Про біженців" та інші.
Законами України ратифіковані Угода про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів (Москва, 1994). Угода про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців (Москва, 1994) тощо. Па виконання зазначених Законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами і відомствами прийняті необхідні підзаконні акти. укладені міждержавні угоди. Наприклад, урядами України і Російської Федерації 15 січня 1993 р. підписана Тимчасова угода про гаранти драв громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, що прирівняні до районів Крайньої Півночі.
Відповідно до зазначених та інших актів законодавства встановлюються конкретні гарантії права на соціальний захист таких категорій населення:
1) працівників;
2) ветеранів війни. Збройних Сил і праці;
3) громадян похилого віку;
4) інвалідів;
5) безробітних;
6) вагітних жінок;
7) дітей-сиріт та деяких інших категорій дітей;
8) сімей, які втратили годувальників та ін.
Так, відповідно до статей 253-258 КЗпП України, усі працівники підлягають обов'язковому державному соціальному страхуванню, яке здійснюється державою за рахунок внесків на соціальне страхування. Останні сплачуються підприємствами, установами, організаціями відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове соціальне страхування” від 26 червня 1997 р. без будь-яких відрахувань із заробітної плати працівників. При цьому несплата підприємством, установою, організацією страхових внесків не позбавляє працівників права на забезпечення по державному соціальному страхуванню.
У порядку державного соціального страхування працівники, а у відповідних випадках і члени їх сімей забезпечуються:
а) допомогою по тимчасовій непрацездатності, а жінки, крім того, допомогою по вагітності, родам і догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років;
б) допомогою з нагоди народження дитини; допомогою на поховання;
в) пенсіями по старості, по інвалідності, в разі втрати годувальника, а також пенсіями за вислугу років.
Кошти державного соціального страхування використовуються також на санаторно-курортне лікування працівників, обслуговування Їх профілакторіями та будинками відпочинку, на лікувальне (дієтичне) харчування, на утримання дитячих таборів відпочинку та оздоровлення тощо. Зазначимо, що за даними Міністерства статистики України, на початок 1997 р. в Україні було зареєстровано 23 млн чоловік, зайнятих у всіх сферах економічної діяльності, що становить 45% постійного населення. Водночас чисельність пенсіонерів в нашій країні досягла 15 млн чоловік (майже 30% населення).
Допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю в розмірі до повного заробітку виплачується при:
- хворобі та каліцтві (до відновлення працездатностi або встановлення інвалідності);
- тимчасовому переведенні на іншу роботу у зв'язку з захворюванням;
- догляді за хворим членом сім'ї;
- карантині;
- санаторно-курортному лікуванні;
- протезуванні.