Щодня, прогулюючись вулицями рідного міста, ми милуємося прекрасною архітектурою нашої столиці. Та чи замислюємося над тим, за яких обставин, коли та ким були спроектовані ті чи інші будівлі чи знакові об’єкти, без яких важко сьогодні уявити наш район? Погодьтеся, не так часто… З іншого боку, це ж цікаво – поринути в історичний екскурс та хоча б на кілька хвилин опинитися думками в минулому столітті, щоб відшукати відповіді. До того ж, це не складно… завдяки нашій рубриці «Вулицями Печерська»!

Тож, пропонуємо познайомитися з роботами одного з найвідоміших архітекторів Києва другої половини XX століття – Авраама Мілецького. 

З біографії видатного архітектора

Авраам Мілецький народився 10 березня 1918 року в Києві у єврейській родині. Навчався у Київській школі № 79. Вищу освіту здобув у Київському інженерно-будівельному інституті, де навчався у видатного архітектора Йосипа Каракіса. Брав участь у Другій світовій війні, яка назавжди залишила трагічний слід у серці архітектора: у Бабиному яру загинули його мати й бабуся.

З 1946 року Авраам Мілецький почав займатися архітектурною діяльністю. Він працював в Управлінні державних архітектурних майстерень і за короткий час став головним архітектором проєктів. З 1979 року став керівником архітектурної майстерні «Київпроект».

Був близьким другом письменника і дисидента Віктора Некрасова.

Через антисемітську кампанію і блокування реалізації проєктів емігрував у 1991 році в Ізраїль. Помер у Ашкелоні 16 червня 2004 року.

Проєкти на Печерську

Авраам Мілецький є одним із тих архітекторів, які зробили вагомий внесок у формування архітектурного образу Києва, та, зокрема, центрального району столиці – Печерська.

Розглянемо кілька його робіт.

Парк Вічної Слави воїнам Великої Вітчизняної війни з обеліском Невідомому солдату у Києві (1957)

Парк Вічної Слави був закладений у 1894 році за ініціативою коменданта Київської фортеці генерал-лейтенанта Олексія Аносова. Історія парку розпочалася з облаштування невеличкого пустиря, обнесеного парканом, що прилягав до фортифікаційних споруд Київської фортеці, а конкретніше – до Спаського бастіону. Парк лежить на крутому схилі та розділений на дві тераси – верхню й нижню. Початкове планування не збереглося до наших днів, а загальна площа парку значно збільшилася з часом.

6 листопада 1957 року на території парку відкрили Меморіал Вічної Слави, який збудували для вшанування пам’яті воїнів, загиблих під час Другої світової війни.

До складу Меморіалу входить 27-ми метровий гранітний обеліск на могилі Невідомого солдата, біля підніжжя якого горить Вічний вогонь, оточений бронзовим вінком з дубового листя. До обеліску веде алея Полеглих Героїв, обабіч якої розміщуються військові поховання. До головного військового некрополя України останки бійців перенесені з Аскольдової могили, Ботанічного саду, вулиць та парків столиці.

До складу групи архітекторів-розробників Меморіалу Вічної Слави входив Авраам Мілецький разом із  В. Баклановим, Л. Новиковим та скульптором І. Першудчевим.

За задумом Авраама Мілецького, у південно-західній частині Парку Вічної Слави були облаштовані дитячі майданчики, відомі як «майданчики миру». Створені вони були для прийдешніх поколінь, задля щастя яких віддали свої життя мільйони воїнів-героїв.

Проєктна документація самого парку та його структурних елементів зберігається у Центральному державному науково-технічному архіві України (ЦДНТА України).

Київський Палац дітей та юнацтва (1965)

Хоча офіційно Київський Палац дітей та юнацтва (стара назва – Палац піонерів і жовтенят) було засновано у 1934 році і розташовано у  будівлі Радіоцентру (сьогодні – Національна філармонія України), з часом будівництво окремого великого приміщення, де могла б займатися велика кількість дітей, стало нагальною потребою.

Тому в 1962 році почалося будівництво приміщення Палацу, який сьогодні розташований на вул. І. Мазепи, 13. За задумом будівля мала стати своєрідним культурно-освітнім храмом для дітей.

До речі, на місці сучасного Палацу раніше був розташований Микільський Військовий собор, споруджений у 1696 році. На жаль, за рішенням радянської влади у 1934 році його знищили.

Так, 1965 року було завершено будівництво триповерхової прямокутної споруди, розрахованої на одночасне перебування 2,5 тисяч дітей (130 кімнат для гуртків і лабораторій, кіно- та концертні зали). Новий Палац піонерів та школярів ім. М. Островського, як його було тоді названо, проєктувала бригада архітекторів під керівництвом Авраама Мілецького та Едуарда Більського.

Перед будівлею було розташовано декоративний басейн (650 м²) та флагшток заввишки 50 м.

При оформленні фасадів та внутрішнього простору Мілецькому вдалося у співавторстві з художниками-монументалістами – творчим тандемом Ади Рибачук та Володимира Мельниченка – створити унікальні та неповторні експресивні мозаїки в українському національному стилі, що ще більше посилювало колорит споруд. Загальна концепція майбутніх панно сформувалась під впливом творів народних мисткинь Марії Примаченко, Ганни Собачко, Параски Власенко та інших народних майстрів. За цей проєкт колектив архітекторів отримав державну премію у 1967 році.

Палац завжди відкривав для своїх вихованців багато можливостей. На зустрічі з дітьми сюди приїздили видатні люди, відомі діячі науки, культури, спорту.

Сьогодні Київський Палац дітей та юнацтва – простір для сталого інноваційного розвитку вихованців через створення та поширення знань, формування їхнього інтелектуального, соціального та духовного капіталу, готового до викликів майбутнього.

Готель «Салют» (1984)

Будівля готелю була побудована Авраамом Мілецьким у 1984 році на замовлення Держплану України.

Цікаво, що в початковому варіанті, готель «Салют» мав би бути на 5 поверхів вище, але партійне керівництво України не затвердило цей проект.

Офіційною причиною цього стала вимога зберегти домінуюче становище Лаврської дзвіниці в силуеті правобережного Києва.

Проте, нелогічність такої вимоги полягала в тому, що раніше на цьому місці стояла дзвіниця Військового Микільського собору, зруйнованого на початку 1930-х роках. Композиція площі, на якій горизонтальний об’єм тогочасного Палацу піонерів і жовтенят повинна була врівноважити вертикальна вежа готелю, значно постраждала в результаті такого рішення.

Мілецький, як головний архітектор обох об’єктів, був вкрай незадоволеним результатом, вважаючи, що кращі рішення, запропоновані для ансамблю будівель, необґрунтовано відкинуті керівництвом міста.

Попри це, «урізана» будівля зберегла дух радянського футуризму, конструктивізму і польоту технічної думки того часу. Завдяки незвичайному архітектурному рішенню і вдалому розташуванню готель «Салют» став одним із символів міста Києва.

Звісно, це не вичерпний перелік архітектурних об’єктів у столиці, спроектованих Авраамом Мілецьким. Та навіть завдяки цьому невеликому переліку ми можемо скласти своє враження про стиль та творче бачення відомого київського архітектора.

За матеріалами Київського Палацу дітей та юнацтва, готелю «Салют», видань «Вечірній Київ», «Київ – від минулого до майбутнього»