Розташований у центрі Києва комплекс стадіону «Динамо» імені Валерія Лобановського є пам’яткою архітектури та історії місцевого значення. Попри те, що стадіон має дуже наповнену «біографію», зважаючи на визначні спортивні події та відомі прізвища, пов’язані з його історією, це місце цікаве і в багатовіковій ретроспективі. Про що йдеться – давайте досліджувати!

Кафе-шантан, теплиці, динамівці…

У 1863 році на нинішній території стадіону «Динамо», у найстарішому в Києві регулярному парку, який мав тоді назву Царський сад (нині частина цього парку біля стадіону іменується Міський сад), був побудований розважальний заклад – кафе-шантан «Шато-де-Фльор» (у перекладі з французької Château de Flers – замок квітів). Кафе з танцювальною залою, галереями та балконом було популярним серед жителів міста.

У 1902 році було вирішено встановити пряме сполучення між Олександрівською вулицею (нині вулиця Михайла Грушевського) та терасою дніпровського схилу, яку планувалося використовувати для катання в екіпажах та автомобілях – поширеного тоді виду розваг. Для цього знадобилися тривалі інженерні роботи: необхідно було прорізати виступ Печерських пагорбів у районі «Шато-де-Фльор». Підготовчий період тривав до 1909 року.

Останній відрізок шляху планувалося пройти тунелем, щоб не розривати сполучення між Царським та Купецьким садами, але врешті схил було прорізано до кінця, а над ним 1910 року споруджено пішохідний Парковий міст.

Усі будівельні роботи було закінчено 1912 року, після чого нова дорога отримала назву Петрівська алея (сучасна назва – Алея Магдебурзького права).

На початку 20 століття, на території нинішнього стадіону, поруч із Петрівською алеєю, розміщувалися теплиці, які постачали овочі та фрукти до царської резиденції – Маріїнського палацу, зведеного ще у середині 18 століття. Тут же знаходилося й популярне серед містян «Шато-де-Фльор».

Однак, у 20-ті роки названий «буржуазним» заклад було закрито. На місці кафе-шантану та теплиць за ініціативи Київської губернської ради товариства «Динамо» було збудовано кілька спортивних майданчиків, футбольне поле з дерев'яною роздягальнею, гімнастичне містечко, баскетбольний, волейбольний та гандбольний майданчики.

За кілька років фізкультурникам-динамівцям стало на них тісно. В результаті було ухвалено рішення про спорудження тут великого стадіону з усією необхідною спортивною інфраструктурою.

Київський стадіон «Динамо»

Проект архітекторів Василя Осьмака та Володимира Безпалого був реалізований за два роки.

Попри складний рельєф місцевості, архітектори зуміли розмістити великий спортивний комплекс з мінімальними витратами на розпланування та земляні роботи. Будівництво велося у 1932 – 1934 роках. Під крутосхилами зручно вписалася головна спортивна арена – футбольне поле з біговими доріжками, секторами для стрибків та трибунами.

На решті ділянки розмістили волейбольні та баскетбольні майданчики, тенісні корти, зимові павільйони різного призначення, а також ресторан «Динамо» в суперсучасному у ті часи стилі конструктивізм. Всю територію гарно озеленили та прикрасили скульптурами на спортивну тематику.

У 1934 році київський стадіон «Динамо» прийняв своїх перших відвідувачів.

Вкриті дерев'яним навісом трибуни були розраховані на 23 000 глядачів, які приходили подивитися на гру своїх кумирів – футболістів «Динамо». Відтепер всі свої домашні матчі вони проводили на власній арені.

Територія стадіону була упорядкована для гулянь і відпочинку.

Кияни з великим ентузіазмом відвідували матчі улюбленої команди й стали свідками в 1936 році розгрому в товариській грі збірної Туреччини 9:1, а також красивої перемоги над московським ЦБЧА 3:1 у першому чемпіонаті Радянського Союзу. В 1937-му запам'яталася впевнена перемога над московським «Торпедо» 2:0, а в 1939-му над московськими одноклубниками 3:1.

В цілому новий стадіон на Петровській алеї став для динамівців щасливим. У довоєнні роки вони виграли на ньому «срібло» та «бронзу» чемпіонату СРСР і навіть узяли приціл на «золото», але настав 1941-й рік...

Під час Другої світової війни на стадіоні виступали лише німецькі команди, від чого в народі його стали називати Німецький. Стадіон прийшов у занепад...

Після війни футболісти київського «Динамо» грали на стадіоні ім. М.С. Хрущова (нині НСК «Олімпійський), а на клубний стадіон футбол повернувся лише в 1956-му. До того часу його відбудували, й поле віддали динамівським дублерам.

Новий етап існування

Ґрунтовну реконструкцію стадіон пройшов перед Олімпіадою-80. Його архітектуру доповнили чотири освітлювальні вежі, електронне табло.

Місткість трибун зменшилася до 18 тисяч, зате на один поверх «зросла» адміністративна будівля. Капітальної реконструкції зазнали легкоатлетичні доріжки, спортивні зали, плавальний басейн, тенісні корти та баскетбольні майданчики.

І, хоча матчі жодного з олімпійських групових турнірів стадіон «Динамо» не приймав, на ньому із задоволенням тренувалися учасники головної спортивної події чотириріччя. Згодом на оновленій і комфортабельній динамівській арені проводилися чемпіонат СРСР з легкої атлетики та фінальний турнір чемпіонату Європи з футболу серед юнаків.

Нове життя арени почалося в 90-х роках. Чергова реконструкція перетворила «Динамо» на виключно футбольний стадіон. Були прибрані легкоатлетичні доріжки, збільшено до стандартних розмірів поле. Відповідно до вимог міжнародних футбольних організацій на капітально відремонтованих трибунах встановили індивідуальні пластикові крісла для глядачів.

У перебудованих приміщеннях центральної трибуни за сучасним фасадом із скла та алюмінію розмістився триповерховий офіс ТОВ «ФК «Динамо» (Київ)» і практично всі його служби. У 2001 році на території комплексу відкритий комфортабельний фітнес-центр із плавальним басейном.

Поряд із будівлею клубного офісу відкрита автостоянка та підземний гараж. Збережено встановлений раніше монумент на честь футболістів київського «Динамо», які загинули в роки Другої світової війни 1941–1945 рр.

Із 1996 до 2011 рік включно свої домашні матчі чемпіонату та Кубка України, а також кваліфікаційні поєдинки Ліги чемпіонів УЄФА команда проводила на своєму клубному стадіоні.

У травні 2002 року після смерті видатного футбольного тренера Валерія Лобановського, який привів клуб на вершини європейської футбольної слави, клубний стадіон назвали його іменем.

11 травня 2003 року, до перших роковин смерті Валерія Лобановського, було відкрито пам’ятник – багаторічний наставник «Динамо» сидить на тренерській лаві та напружено спостерігає за грою. Постамент виконано у вигляді великого футбольного м’яча. Загальна вага композиції становить близько п’яти тонн. Над пам’ятником працював колектив з дев’яти людей під керівництвом архітектора Василя Клименка та скульптора Володимира Філатова. Скульптура розташована між колонадою та головним входом на стадіон.

Арена відповідає всім необхідним для цього стандартам, вимогам безпеки та умовам організації телевізійних трансляцій.

За матеріалами ФК «Динамо» Київ, «Київ – від минулого до майбутнього», «Українська Премєр-Ліга», 1927.kiev.ua, «Клуб корінного киянина»