Будинок з химерами – чи не найвідоміша та найулюбленіша серед киян споруда, гордість Печерська та всієї столиці. Оповитий легендами, Будинок з химерами був зведений у рекордний термін – 2 роки, архітектор Владислав Городецький збудував його якраз до свого 40-річчя.
Авантюра Городецького
Владислав Городецький – виходець із польської шляхетської родини з Вінниччини, випускник Імператорської академії мистецтв у Петербурзі. Це він творець кераїмської кенаси (Будинок актора) та Миколаївського костелу (Будинок органної та камерної музики), Національного художнього музею України та інших неординарних споруд.
Від початку 1890-х років Городецький проживав у Києві, де й одружився з Корнелією Марр, дочкою купця І гільдії, власника двох дріжджово-винокурних заводів на Куренівці. Цей шлюб був взаємовигідий: віддавши дочку за збіднілого шляхтича, Йосип Марр істотно підвищив її статус – Корнелія стала дворянкою, а наречений дістав чималий посаг. До того ж статус зятя Марра дозволив Городецькому стати «своєю людиною» у вищих колах київських підприємців.
Наприкінці ХІХ сторіччя Городецький заснував у Києві власну будівельну контору, яка за його проектами звела кілька будинків у чотирикутнику між Хрещатиком і вулицями Миколаївською (нині Городецького), Лютеранською та Банковою.
І все ж, найбільшу славу йому приніс саме Дім з химерами, який одразу ж огорнув містичний ореол, багато в чому через екстравагантну особу його автора… Але все по черзі.
Отож, авантюристом архітектор виявився рідкісним. Попри те, що у 1900-х роках у Києві настала будівельна криза, оскільки місто перенаситили прибутковими будинками настільки, що пропозиція суттєво перевищила попит та чимало винайнятих квартир пустувало, Городецький оголосив про свій намір звести ще один. Туди ж митець планував оселитися разом зі сім’єю.
Городецький придбав ділянку землі для будівництва прибуткового будинку в центрі столиці, але в досить несподіваному місці: ділянку над крутим схилом на Банковій вулиці вважали непридатною для будівництва. Тому і взяв Владислав Городецький 1550 квадратних метрів землі фактично за безцінь – 15 640 карбованців.
Друзі намагалися відмовити архітектора, запевняючи, що на таких кручах нічого вартісного збудувати не можна. І тоді Городецький побився об заклад з архітектором Олександром Кобєлєвим, який стверджував, що тільки божевільний може зважитися за такий короткий час тут щось побудувати.
Архітектор був прагматичним: перший поверх зводив, заклавши під заставу ділянку, другий поверх будував за заставу від першого і так аж до шостого.
Не загнав у глухий кут архітектора й несприятливий природний рельєф – багаторічний друг та бізнес-партнер Владислава інженер-винахідник Антон Страус спорудив спеціальну систему з майже 50 бетонних набивних паль, заглиблених у землю на 5 метрів, а на них наклали бетонні «подушки». Відтак на схилі створили стійкий та безпечний фундамент, на якому почали зводити бетонну будівлю – інноваційне рішення як на той час, коли більшість будинків усе ще були з вапна.
Споруджувати дім почали в 1901 році. У процесі роботи митець вирішив кардинально змінити свій задум, зокрема, щедро оздобити екстер’єр й інтер’єр будинку великою кількість скульптур – піар-хід для потенційних квартирантів.
З іншого боку, будинок з химерами був першою будівлею в Києві, збудованою з використанням цементу, більше того, при будівництві використовувався цемент промисловця Ріхтера, отже таке будівництво було неабиякою рекламою для його бізнесу. Можна припустити, що саме на замовлення Ріхтера Київ дістав такий подарунок…
Отож, коли у 1903 році відбулося відкриття Будинку з химерами, Олександр Кобєлєв у присутності багатьох свідків зняв капелюха і вклонився автору.
Нестандартний інтер’єр та екстер’єр
Оздобленням відповідно до ескізів Городецького займався його незмінний компаньйон Еліо Саля. На будівлі можна побачити його автограф – над скульптурною битвою орла й левиці видряпано «E. Sala. 1902». У стіну будинку «вмурували» бетонні голови різних тварин: слонів, носорогів, антилоп, крокодила, на колонах – ящірок, на водостоках – голови слонів, на даху – здоровенних жаб, дельфінів, морських чудовиськ та нереїд, а на розі – пітона-велетня.
Ліпним фризом та рельєфами були прикрашені й парадні сходи будинку, біля яких Еліо Саля спорудив ще й колону зі зображенням обвитого рослинами великого дельфіна, а на п’єдесталі кутової огорожі розташував орла, який роздирає свою тільки-но впольовану здобич – пораненого лева.
Нічим не поступалося і внутрішнє оздоблення споруди – тут і каміни від відомої німецької фірми Мейсона, і фігури путті з луками та стрілами, і фризи з пташиними лапами, екзотичними рослинами, фруктами, черепами оленя, лося, гігантським молюском-спрутом.
Родзинкою інтер’єру став світильник-торшер у центрі холу, виготовлений у вигляді двох сповитих водоростями та квітками лотоса величезних риб, а на плафонах – гірлянди з фруктів і галузок винограду, ананаси, квітки соняшника.
А от класичних «химер» ані ззовні, ані всередині будівлі не знайти. Однак саме через поєднання реального та вигаданого за цим будинком Городецького закріпилася слава «химерного». Та й сама конструкція дому, спроєктована у формі куба, з боку вулиці Банкової мала три, а з боку Миколаївської площі (тепер Івана Франка) – шість поверхів. Крім того, завдяки високому парапету на покрівлі вдалося досягти візуального ефекту будівлі «без даху».
У результаті постав дім із сімома електрифікованими квартирами: дво- та трикімнатними на першому поверсі (для служниць, кімната для гувернантки, запасна кімната, буфетна, посудомийна, два кльозети, дві комори), шестикімнатною – на другому, восьмикімнатними – на третьому та шостому, дев’ятикімнатною – на п’ятому та десятикімнатною – на четвертому.
Квартиранти Дому Городецького
На перших квартирантів (можливо, і через те, що піар-кампанія «з химерним» оздобленням таки спрацювала) не довелося довго чекати. Вже 1904-го до будинку заїхали перші мешканці.
Сам Городецький оселився у квартирі № 3, площею 380 квадратних метрів, що в першому рівні виходила на Банківську вулицю. У квартирі Городецького було дві вітальні, робочий кабінет, їдальня, будуар, спальня, дитяча кімната, приміщення для кухні, кухарки, лакея. Завдяки розташуванню будинку на кількох рівнях сонце упродовж дня заглядало в усі вікна, що приваблювало, однак фантастичні фігури на фасаді та голови вбитих звірів усередині відлякували.
Інші шість квартир архітектор здавав в оренду. Під вестибюлем господар обладнав майстерню. Вартість оренди сягала 3500 карбованців на рік. Кожній родині надавали персональний винний льох, склад для дров, стайню, сарай для екіпажу, кімнатку для кучера й навіть корівник, а корів у Києві тоді багато хто ще тримав.
Однак сам архітектор не прожив у цьому будинку й десяти років.
Пристрасний мисливець Городецький усе життя мріяв про африканське сафарі. І ось 1911-го його мрія здійснилася, хоч і обійшлась дорого: подорож до Африки настільки виснажила бюджет архітектора, що він був змушений брати кредити під заставу Будинку з химерами. Позик архітектор не зміг віддати і вже 1913-го споруду продали Товариству бурякоцукрового рафінального заводу «Благодатинське», а 1916 року новим власником будівлі став купець Самуїл Німець.
На початку нульових років «Будинок з химерами» був відреставрований. Він набув статусу Малої резиденції Президента України, призначеної для прийому іноземних делегацій.
За матеріалами видань «Локальна історія», VOGUE, Український інститут національної пам'яті